Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що - ні?

Недавно я прочитав книжку канадського письменника Майкла Ондатже «Англійський пацієнт», який зацікавив мене після перегляду фільму Ентоні Мінгелла. Добра культура розповіді, лаконізм, точність деталі, поетична історія пристрасного кохання перетворюють роман «Англійський пацієнт» на справді естетську річ, після  прочитання якої не буде шкода витраченого на неї часу. Сподобався також роман англійського автора угорського походження Тібора Фішера «Колекційна річ» - вигадливий твір, у якому всі історії розповідає старовинна ваза. У Фішера, на відміну від Ондатже, немає великих пристрастей, але йому не відмовиш у культурі письма та іронії.  

Що Ви плануєте прочитати найближчим часом?

Хочу глибше зануритись у сучасні літератури країн колишнього соцтабору. Після прочитання Бернгарда Шлінка і Януша Леона Вишневського я виявив глибокі психологічні комплекси в цих країнах, співзвучні нашим. Ще раніше я звернув увагу на те, що не завжди між кількістю народу і якістю його культури  існує пряма залежність. Візьміть сучасний Китай. Його економічну експансію відчуває кожна країна. Але що ви знаєте про сучасну китайську літературу, живопис, музику, кіно?.. А тепер візьміть маленьку Грузію. Письменник Чабуа Аміреджибі, театральний режисер Роберт Стуруа, джазова співачка Ніно Катамадзе, кінорежисери Тенгіз Абуладзе, Георгій Данелія, Отар Іоселіані. А після відвідин галереї сучасного грузинського живопису в Києві моє захоплення Грузією тільки збільшилося. Таке враження, що в сучасній культурі грузинів стільки, як китайців, а китайців стільки, як грузинів. Тому зараз мене особливо інтригує література таких малопомітних у культурному житті Європи країн, як Албанія, Румунія, Болгарія, Словенія, Словаччина, Чорногорія. Мене цікавлять психологічні й духовні резерви цих народів, їхній рівень моралі та вміння протистояти наступу глобалізму й агресивних культур.

Що б Ви порадили почитати іншим?

Шанувальникам вишуканої літератури я б порадив ознайомитися з малою прозою українського письменника зі словацького міста Пряшеве Івана Яцканина. Раніше я не звертав уваги на його творчість, вважаючи, що це ще один автор із розряду епігонів Григора Тютюнника. Але його останні оповідання в журналі «Кур´єр Кривбасу» мене просто зачарували. Іван Яцканин вийшов на такий рівень письма, коли мова переходить  у магічний ритуал, і тоді вже не має значення, про що пише письменник, бо вас захоплює містерія, яка проникає в кожну клітину підсвідомості.